Витрати на суд

Главная / Витрати на суд

Судові витрати в цивільному та господарському процесі

Загальне правило: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виключно для господарського процесу: у спорах, що виникають під час укладення, зміни та розірвання договорів, судовий збір покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом частково відхилено частину пропозицій кожної зі сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує такі моменти: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, враховуючи ціну позову, значення справи для сторін, а також чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Лише перший чинник має об’єктивний характер та може бути чітко визначений судом, інші чинники мають суб’єктивний характер та враховуються на розсуд суду.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, значно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є значно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Якщо у випадку значного перевищення судових витрат попередньо заявленим зрозуміла мета законодавця, який таким чином намагався не допустити необґрунтованого завищення судових витрат стороною, що перемогла, то у другому випадку (якщо витрати суттєво менші, ніж попередньо заявлені) незрозуміло, з яких міркувань і чому суд може відмовити у стягненні таких витрат на користь сторони-переможця.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується державним коштом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються державним коштом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються державним коштом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі часткового задоволення позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. За таких умов сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (тобто залежно від того, на чиєму боці була третя особа).

Строк, протягом якого суд встановлює розмір судових витрат, що підлягають сплаті (розподілу): розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Загальне правило: у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого під час подання позову. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати не відшкодовуються відповідачем, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

При цьому суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом 15-ти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням.

Таким чином, інститут судових витрат отримав свій подальший розвиток в нових процесуальних кодексах. Детально врегульовано порядок розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, що має забезпечити стягнення реально понесених витрат на послуги адвоката зі сторони, яка програла спір, а також запобігти процесуальним зловживанням з боку учасників процесу.

Судові витрати в цивільному та господарському процесах

Новими процесуальними кодексами, які набули чинності 15.12.2017р., впроваджена низка новел щодо порядку стягнення та розподілу судових витрат. Автор статті спробував систематизувати норми кодексів щодо судових витрат та розтлумачити їх застосування, виявити проблемні питання, з якими доведеться зіштовхнутися адвокатам та суддям.

Так, внаслідок уніфікації процесів порядок розподілу судових витрат регулюється гл. 8 розд. І ЦПК (ст. 133-142) та гл. 8 розд. І ГПК (ст. 123-130).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Таким чином, усього можна виділити 5 видів судових витрат: судовий збір; витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

І. Судовий збір

Розмір та порядок його сплати регулюються Законом України «Про судовий збір».

ІІ. Витрати на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК, ст. 126 ГПК)

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов’язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов’язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов’язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до кодексів, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як ми бачимо, співмірність витрат – це доволі суб’єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

ІІІ. Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи

Загальне правило: свідку у зв’язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов’язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов’язків. Суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов’язок, або судом з коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплату робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, що підлягають розподілу між сторонами.

Виключно для цивільного процесу: якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, відповідні витрати відшкодовуються з державного бюджету.

ІV. Витрати, пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи

Загальне правило: особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов’язаних з наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

У випадках, коли сума витрат, пов’язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат.

Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

V. Витрати, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду

До таких витрат можна віднести, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду. Однак зазначена норма характерна виключно для цивільного процесу (ст. 138 ЦПК): витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Інших витрат, пов’язаних з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, ЦПК та ГПК не встановлюють. Однак можна припустити, що до них можна віднести витрати, пов’язані з отриманням висновку спеціаліста до подання позову (підготовка справи до розгляду); направлення адвокатських запитів з метою отримання відомостей, що мають значення для справи; вчинення інших дій з метою отримання доказів в межах підготовки справи до розгляду тощо.

Попереднє визначення та забезпечення судових витрат (ст. 134 ЦПК, ст. 124 ГПК)

Абсолютною новелою процесуального законодавства стало попереднє визначення та забезпечення судових витрат.

Загальне правило: разом з першою заявою по суті спору (позов, відзив) кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та які очікує понести у зв’язку з розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Звертаємо увагу, що суд має право відмовити у відшкодуванні судових витрат (окрім судового збору). Хоча незрозуміло, яким чином суд зможе обґрунтувати таку відмову.

Попереднє обчислення розміру судових витрат не обмежує сторону в доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд в остаточному визначенні суми судових витрат за результатами розгляду справи.

Забезпечення судових витрат: суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу.

Попередня оплата судових витрат: суд може зобов’язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією. Якщо клопотання заявили декілька учасників справи, необхідну грошову суму авансом у рівних частках сплачують відповідні учасники справи, а якщо відповідна процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду — сторони в рівних частках. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення судових витрат або несплати у визначений судом строк відповідних сум авансом суд вправі відхилити клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів та ухвалити рішення на підставі інших поданих учасниками справи доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування доказів або огляд доказів за їх місцезнаходженням.

Забезпечення витрат на професійну правничу допомогу: як захід забезпечення судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи, суд має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку з розглядом справи. Однак таке забезпечення може застосовуватися за наявності хоча б однієї з таких двох умов: позов має ознаки завідомо безпідставного чи інші ознаки зловживання правом на позов, або позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. У випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу, а у випадку відмови у позові, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду — про відшкодування її коштом витрат відповідача повністю або частково, в порядку, передбаченому Кодексом. Невикористана частина внесеної позивачем суми повертається позивачу не пізніше ніж через 5 днів з дня вирішення питань, зазначених у цій частині, про що суд постановляє ухвалу.

Таким чином, забезпечення витрат на професійну правничу допомогу може стати як процесуальним засобом протидії необґрунтованим позовам, так і засобом перешкоджання розгляду справи по суті («процесуальною диверсією») з боку відповідача.

yur-gazeta.com

СУД: Витрати на правову допомогу у тому числі і складання позовів та надання консультацій підлягають відшкодуванню за правилами КАС України (№ 826/12965/17 від 31.10.2017)

Фабула судового акту: Особа, яка звертається з адміністративним позовом до суду щодо оскарженя неправомірних дії чи рішення податківців, органів Пенсійного Фонду, інших суб’єктів владних повноважень змушена нести додаткові витрати, пов’язані з судовим провадженням., у тому числі і витрати на правову допомогу.

Водночас у разі задоволення позовних вимог відповідач-орган влади має компенсувати всі витрати, які особа зазнала для захисту своїх прав під час судового оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень.

Згідно ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

В свою чергу витрати, пов’язані з розглядом справи серед іншого включають у себе витрати на правову допомогу.

Окрмі цього ст. 90 КАС зазначає, що витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено наступні види правової допомоги, а саме участь у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Саме завдяки такій правовій невизначеності, а саме не зазначенні у вказаному закону видів процесуальних дій поза судовим засіданням державні органи відмовляються здійснювати таку компенсацію посилаючись на те, що стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу у вигляді складання адміністративного позову, інших процесуальних документів, надання письмових та усних консультацій Законом «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не передбачено.

Слід зауважити, що судова практика в цій частині не є однозначною — одні суди стягують компенсацію таких витрат, інші — навпаки.

У даній справі судом вимоги позивача щодо компенсації витрат на правову допомогу у тому числі і складання позову та надання усних консультацій було задоволено.

В обґрунтування такого рішення Окружний адмінсуд вказав, що рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Водночас КАС України не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більше, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2017 року № 826/12965/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруПравобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві провизнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі — ГУ ДКСУ у м. Києві) подання про повернення позивачу збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116 та зобов’язати відповідача сформувати та подати до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

20.10.2017 представник відповідача звернувся до суду з запереченнями, в яких просив відмовити у задоволенні позову, а також звернувся з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, а також приймаючи до уваги вказане клопотання останнього, адміністративна справа, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.08.2017 позивач звернулась до відповідача з заявою від 22.08.2017 про подачу до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна — квартири у розмірі 1% від вартості такого майна — 6848,70 грн., сплата якого підтверджується квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116. До вказаної заяви позивачем додано наступні належним чином засвідчені докази: копія інформаційної довідки від 22.08.2017 № 95268944 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та копія квитанції від 16.06.2017 № ПН289116.

За результатами розгляду заяви позивача від 22.08.2017, листом від 31.08.2017 № 46819/09 відповідач повідомив позивачу, з посиланням на п. 151 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що на даний час не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбано особою вперше, а також зазначено, що право громадянина на придбання нерухомого майна без сплати відповідного збору може бути визнано в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, право приватної власності на вказану квартиру за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.06.2017, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 1226864080000, на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810.

При укладенні названого договору, згідно з вимогами п. 153 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі — Порядок № 1740), позивачем сплачено 6848,70 грн. пенсійного збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна, підтвердженням чого є квитанція від 16.06.2017 № ПН289116 на зазначену суму, про сплату позивачем на рахунок УДК СУ у Святошинському районі м. Києва 1% за придбання нерухомого майна.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

За змістом п. 151 Порядку № 1740 збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов’язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки: 1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла; 2) громадяни, які придбавають житло вперше.

Пунктом 153 Порядку № 1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

При цьому, слід звернути увагу, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.

Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, — було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм — не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов’язані довести, що конкретні особи — придбавають житло не вперше.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Нормами ч. 2 ст. 72 КАС України обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень — покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З аналізу викладеного, суд приходить до висновку, що саме Правобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов’язано довести, що позивач придбав житло згідно з договором купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810, не вперше.

Таким чином, з наведеного вбачається, що дії відповідача щодо відмови у поверненні позивачу безпідставно сплаченого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими та неправомірними, оскільки ненадання позивачем документів, що підтверджують придбання нерухомого майна вперше не є підставою для відмови у поверненні такого збору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.05.2014 у справі № К/800/18016/14, від 27.01.2015 у справі № К/9991/22832/12 та від 20.08.2015 у справі № К/800/41597/14.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стосовно визнання протиправними дій відповідача щодо не сформування та не подачі до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Поряд з цим, п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі — Порядок № 787), визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) — за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі — органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов’язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб’єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету — у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Відповідно до п. 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум платежів, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за № 988/18283, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.

Аналіз вказаних норм свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів: заяви платника; подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету; платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Так, позивач, на підтвердження обставин придбання житла вперше, надав суду інформаційну довідку від 22.08.2017 № 95268944 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, згідно з якою позивачу на праві приватної власності належить квартира, що була предметом договору купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810.

При цьому, з вказаної довідки також вбачається, що позивач володіє на праві приватної власності квартирою у м. Запоріжжя, проте підставою виникнення права власності є договір дарування від 30.09.2006 № 3070, а не договір купівлі-продажу.

Проаналізувавши зазначену довідку, в контексті вимог Порядку № 1740, суд прийшов до висновку, що набуття позивачем квартири у м. Запоріжжя за договором дарування від 30.09.2006 № 3070 не є придбанням житла вперше у розумінні п. 151 Порядку № 1740 та, відповідно, не може бути підставою для відмови у поверненні збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Поряд з цим, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять будь-яких інших доказів на підтвердження того, що придбання позивачем квартири за договором купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810, здійснено не вперше.

За викладених обставин, суд погоджується з твердженням позивача про те, що вона має право на повернення суми збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов’язку здійснювати такий платіж.

Суд не може прийняти до уваги посилання представника ГУ ДКСУ у м. Києві на те, що у спірних правовідносинах подання повинно подати саме Центральне об’єднане управління ПФУ в м. Києві, оскільки представником ГУ ДКСУ у м. Києві не надано будь-яких належних та допустимих обґрунтувань та доказів на підтвердження таких обставин.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов’язання відповідача сформувати та подати до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Разом з тим, позивач просила стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу, за якою вона вимушена була звернутися з метою складання позовної заяви, яка розглядається в межах даної адміністративної справи.

Представник відповідача заперечував проти стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу за рахунок відповідача, з огляду на те, що, по-перше, послуги адвоката, про які зазначено у акті від 09.10.2017 — надання усної консультації та складення, підготовка адміністративного позову, не відносяться до жодного з видів правової допомоги, які передбачені Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», по-друге, позивачу необхідно довести обґрунтованість розміру оплати послуг адвоката, по-третє, Пенсійний фонд України є неприбутковою самоврядною організацією і діючим законодавством забороняється використовувати його кошти не за цільовим призначенням.

Суд вважає твердження представника відповідача необґрунтованими та безпідставними з наступних підстав.

Так, 22.08.2017 між позивачем та АО «Тарас Кулачко та партнери» укладено договір про надання правової допомоги № 22/08/17-2, копія якого наявна в матеріалах справи.

З огляду на те, що умови договору виконані у повному обсязі, 09.10.2017 сторони склали акт приймання-передачі наданих послуг за наведеним договором, а позивач сплатила АО «Тарас Кулачко та партнери» 3000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 09.10.2017, за вказаним договором про надання правової допомоги загальна кількість годин затраченого часу становить 5 годин (1 година на надання консультацій щодо можливості та перспективності подачі позову і 4 години на складення та підготовку до подачі адміністративного позову), а вартість однієї години складає 600 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 16 КАС України встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов’язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п.п. 1, 2 та 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Водночас, за змістом ст. 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» правова допомога — надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512Конституції України є обов’язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз’яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3 , ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При цьому, статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах — суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За змістом статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць установлено у розмірі з 1 січня 2017 року — 1544 гривні.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 617,60 грн. (1544 грн. * 40%) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

За таких умов, слід відмітити, що КАС України не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більше, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

Разом з тим, в силу вимог ч. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, застосувавши норми ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» до вказаних правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу.

Крім того, суд звертає увагу, що обов’язок, в контексті вимог ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, щодо доказування необґрунтованості заявленої позивачем до відшкодування суми оплати послуг адвоката покладено саме на відповідача, натомість останнім взагалі не надано будь-яких обґрунтувань та доказів на підтвердження вказаних обставин.

Зважаючи на викладене у сукупності, а також те, що матеріали справи містять документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, вартість однієї години надання якої не перевищує встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу, тобто загальна сума понесених позивачем витрат на правову допомогу складає 3000 грн. (600 грн. * 5 години), суд вважає за можливе задовольнити у повному обсязі вимогу позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу у вказаному розмірі. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 14.06.2017 у справі № К/800/5289/16 та від 13.07.2017 у справі № К/800/12514/17.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 90, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, —

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (03062, АДРЕСА_1) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн. (шість тисяч вісімсот сорок вісім гривень 70 коп.), сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

3. Зобов’язати Правобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн. (шість тисяч вісімсот сорок вісім гривень 70 коп.), сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40375920) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).

5. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40375920) понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

protokol.com.ua

Смотрите так же:

  • Виды вакуумных коллекторов Солнечный коллектор - энергия Солнца в доме! СОЛНЕЧНЫЕ КОЛЛЕКТОРЫ. Обзор видов солнечных коллекторов. Достоинства и недостатки. Во время нынешнего кризиса у всех на слуху новое слово - «коллектор». Английское слово collect многозначно, но основное его значение - собирать что-либо. […]
  • Производная функции правила нахождения Найти производную: алгоритм и примеры решений Операция отыскания производной называется дифференцированием. В результате решения задач об отыскании производных у самых простых (и не очень простых) функций по определению производной как предела отношения приращения к приращению аргумента […]
  • Прокурор доклад Образовательный портал - все для студента юриста. I. Прокуратура РФ. 1. Прокуратура РФ: понятие и конституционный статус. Прокуратура РФ - единая федеральная централизованная система органов, осуществляющих от имени Российской Федерации надзор за соблюдением Конституции […]
  • Ходатайство на премию директору школы образец Составляем ходатайство на премию - образец Ходатайство на премию — это документ, на основании которого в дальнейшем будет выпущен приказ о премировании сотрудника. В нашей статье мы дадим рекомендации по его составлению и расскажем о процедуре оформления выдачи премии работнику. […]
  • Основное правило степени Свойства степени Напоминаем, что в данном уроке разбираются свойства степеней с натуральными показателями и нулём. Степени с рациональными показателями и их свойства будут рассмотрены в уроках для 8 классов. Степень с натуральным показателем обладает несколькими важными свойствами, […]
  • Правила ремонта и содержания железнодорожных путей промышленных предприятий Безопасная эксплуатация железнодорожных путей промышленных предприятий Анализ экспертиз промышленной безопасности объектов, связанных с транспортированием опасных веществ, выявил, что руководители предприятий, как правило, не могут изыскать необходимые и достаточные средства для […]
  • Ванга мусульмане будут править в европе Предсказания Ванги: В Европе будут править мусульмане Похоже, предсказания известной прорицательница Ванги постепенно начинают сбываться. В 80-ые годы прошлого века ясновидящая говорила: "Много людей пострадает. Несчастья навалятся отовсюду, все народы затронут. Люди будут ходить без […]
  • Управление государственной экспертизы по смоленской области Об учреждении Государственное учреждение Смоленской области (историческая справка) "Все прожекты зело исправны быть должны, дабы казну зряшно не разорять и Отечеству ущерба не чинить. Кто станет абы как ляпать, того чину лишу и кнутом драть велю" Указ императора Петра I, изданный им в […]