Поняття правило виховання

Главная / Поняття правило виховання

Поняття правило виховання

Головна Педагогіка Педагогіка

    Методи виховання

    1. Поняття про методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікації.

    2. Методи формування свідомості особистості.

    3. Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки.

    4. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності вихованців.

    5. Методи контролю й аналізу ефективності виховного процесу.

    Література: 2, 6, 7, 10, 23, 24, 60, 62, 63, 64, 72, 74, 80.

    Поняття про методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікації

    Виховання — це двосторонній процес, що об’єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів. Щоб виховати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні «інструменти дотику до особистості» (А. С. Макаренко) — методи виховання.

    Метод виховання — спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Метод виховання — спосіб взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки.

    Метод виховання складається з прийомів. Прийом — це частина, деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання.

    Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи розв’язання виховних завдань. До засобів належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень.

    Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання збагатили російські педагоги П .П. Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих.

    Поступово виникали все нові методи виховання. Кажуть, що їх існує до чотирьох тисяч, а вчителі та класні керівники володіють лише 15-ма. При такій великій кількості методів виховання існували різні підходи до їх класифікації:

    1. Н. І. Болдирев, Н. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов — переконання, вправляння, заохочення і покарання.

    2. Т. А Ільїна, І. Т. Огородников — переконання, організація діяльності учнів, стимулювання поведінки.

    3. І. С. Мар’єнко, М. Д. Ярмаченко — пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням учнів.

    4. Г. І. Щукіна —: методи формування суспільної свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання.

    Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є класифікація Ю.К.Бабанського:

    Методи формування свідомості учнів — словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу.

    Розповідь. Тема розповіді повинна бути актуальною для класу. Важливою ознакою розповіді є її послідовність, логічність викладу інформації. Ефект буде помітним тоді, коли учні довіряють учителю, готові з ним співпереживати, а відповідна реакція буде очікуваною і позитивною.

    Пояснення — найбільш поширений метод тлумачення явищ, подій, правил і норм поведінки, розкриття соціального, морального, естетичного змісту вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомога в оцінці учнями людських взаємин.

    Бесіда — це обґрунтування вчителем життєво важливої теми, формування питань, які спонукають до розмови, залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя, до вироблення правильного ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов’язків. У бесіді необхідно спиратися на особистий досвід учнів, їхні діла, вчинки.

    Бесіди повинні бути неповторними, ретельно підготовленими, добре організованими. Потрібно підвести учнів до самостійних висновків, менше говорити самому, а більше спрямовувати і поправляти учнів. Особливо складними є індивідуальні бесіди. З молодшими школярами бесіди потрібно проводити індуктивним методом (від конкретних вчинків до узагальнення). Для проведення індивідуальної бесіди важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість, доцільно використовувати переконливі приклади. Вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти усвідомити правильну суть вчинку, дії, явища.

    Лекція — це організований, доступний системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією. Лекція повинна бути переконлива, з доказами й аргументами. Мова вчителя має бути емоційна й жива. Учитель повинен давати власну оцінку фактам, подіям і явищам, використовувати різні прийоми для підтримки уваги учнів. Теоретичні положення лекції потрібно розкривати в тісному взаємозв’язку з практикою і з життям учнівського колективу. Найбільш складним моментом лекції є відповіді на запитання, від яких лектор не повинен ухилятися. Цикл лекцій — це група присвячених одній проблемі лекцій. Важливе значення має наповнення лекції цікавим змістом, висвітленням тих моментів, які для учнів є найбільш суттєвими й актуальними.

    Диспут — це метод формування суджень, оцінок, переконань на основі знань, одержаних у ході зіткнення думок, різних поглядів. Питання, що виносяться на диспут, готуються завчасно, бажано самими учнями. Успіх диспуту багато в чому залежить від ведучого, який спочатку повідомляє проблему та різні погляди на неї, висловлює думки і закликає аудиторію до роздумів. Питання диспуту ставлять так, щоб викликати інтерес до проблеми, створити атмосферу невимушеності, рівності. Головне — факти, логіка, доказовість, говорити, що думаєш, думати, що говориш. Теми диспутів зі старшокласниками можуть бути такі:

    — У чому щастя людини?

    — Яке життя вважаємо прекрасним?

    — Гроші — це первинна чи вторинна цінність?

    — Звідки беруться байдужі?

    — Чому поведінка людей не завжди збігається з вимогами життя?

    — Як стати ковалем свого щастя?

    На диспуті важливо досягти не певних і кінцевих рішень, а домогтися аналізу школярами понять, уміння захищати свої погляди, переконувати в них інших людей. Педагог не повинен поспішати спростовувати помилкові судження. У диспуті не повинно бути позицій замовчування і заборони. Призначення диспуту — створювати орієнтовну основу для творчих шукань і самостійних рішень.

    Метод прикладу. Молодші школярі дуже схильні до наслідування у зв’язку з малим життєвим досвідом, відсутністю стійких звичок поведінки. Наслідування носить вибірковий характер, підлітків приваблюють окремі риси характеру іншої людини. Учитель повинен спрямувати наслідування на позитивний приклад, але паралельно він повинен вчити учня протистояти негативному. К. Д. Ушинський писав, що у вихованні не можна обмежуватися тим, що дитина наслідує і копіює, особистість повинна розвиватися своєрідно, як особлива, неповторна індивідуальність. Приклад повинен стимулювати розвиток свідомості, творчу активність. У школі повинно бути багато зустрічей з видатними людьми. Негативні приклади використовуються тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування певних конкретних вчинків.

    Під час використання методів першої групи необхідно враховувати ту «базу», яка вже сформована у вихованців, впливати не тільки на розум, а й на емоції вихованців, самому бути переконаним, наводити зрозумілі приклади, домагатися, щоб діти погодилися з учителем.

    Переконання тісно пов’язане з повчанням, навіюванням. Воно адресоване до свідомості і передбачає глибоке розуміння якихось правил, норм життєдіяльності. Переконання — один з основних методів впливу, що застосовується в навчально-виховній роботі. Переконання як метод вимагає аргументації, доказів, логіки, воно особливо ефективне, коли існує альтернатива, коли спирається на критику і боротьбу думок, поглядів. Переконання повинне бути пов’язане з почуттями і вірою. У виховній роботі воно застосовується у формі групових та індивідуальних бесід, дискусій з метою формування свідомості учнів.

    Навіювання, або повчання — універсальний метод спілкування. Проникаючи у психіку людини, воно реалізується через вчинки, мотиви, установки, прагнення. Діти дуже піддаються навіюванню, тому його роль має особливе значення.

    Навіювання — цілеспрямований вплив вихователя на підсвідому сферу психіки школяра з метою формування в нього потреби активно вдосконалюватися. У процесі навіювання вчитель найбільше користується словом, різними засобами емоційного впливу на школярів.

    Зрештою, переконання — це провідний метод виховання, але й правильно організоване навіювання активізує підсвідомі елементи психіки, удосконалює волю, поведінку. Слово, жест, міміка, інтонація — важливі складові частини педагогічної техніки вчителя. Наприклад, слово «йдіть» можна вимовити, як наказ, прохання, дозвіл, команду, розпорядження, вимогу, Погрозу, пропозицію, натяк, звернення, попередження, пораду, рекомендацію, докір. При навіюванні застосовуються короткі, точно побудовані фрази — формули навіювання.

Поняття про принцип, правило

Основні вимоги до діяльності учителя, що витікають із закономірностей, є принципами (від лат. рrincipium — першооснова).

Дидактичні принципи (прийшли дидактики) — це вихідні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальної цілі і закономірностей. Принципи виражають нормативні основи навчання, взятого в конкретно — історичному вигляді (М.О.Данилов). Вони характеризують способи використання законів і закономірностей відповідно до визначення мети. Структура дидактичних принципів обумовлена структурою законів і закономірностей навчання.

Правило — це опис педагогічної діяльності, що базується на конкретному принципі Правило розкриває окремі сторони застосування того чи іншого принципу навчання. Це конкретна вказівка вчителю на те, як потрібно діяти в типовій ситуації навчання. Співвідношення закономірностей, законів, принципів і правил навчання ілюструє мал. 11.

Схема показує, що правила витікають з принципів навчання, є засобом к реалізації. У правилах (писаних і неписаних) закріплюється практичний досвід навчання. Тому саме правила, за словами Ушинського, не мають меж, «їх можна помістити

на одній друкованій сторінці або скласти з них декілька томів. Це вже говорить про те, що головним є не вивчення правила, а вивчення тих наукових основ, з яких правила витікають». 1 Тому основну увагу слід звернути на вивчення теорії навчання, засвоєння навичок її творчого застосування на практиці. Це позитивно вплине на розвиток творчої ініціативи учителя. Водночас слід враховувати, що у навчанні, як і в будь-якому трудовому процесі, багато стандартних, типових ситуацій, де необхідно діяти, дотримуючись правил.

Кількість принципів навчання може бути різною: більш чи менш узагальненою. Розвиток науки пов’язаний з постійним проникненням у нові зв’язки та принципи, їх коректуванням. Ось чому визначення кількості принципів є поняттям відносним.

Послідовність принципів в історії педагогіки була різною. Вона виводилася із загальної концепції природовідповідності навчання (Я. А. Коменський), культуровідповідності (А. Дістервег), формального і неформального підходу до освіти, логіки процесу діалектичного пізнання (Т.А. Ільїна). Тому можливі різні підходи до послідовності принципів.

Для учителя найдоцільнішою є послідовність принципів, яка відповідає логіці його діяльності по підготовці до навчального процесу: визначення завдань навчального заняття, засобів мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів, змісту навчального матеріалу, методів, форм, засобів, умов, здійснення контролю.

Система дидактичних принципів

Сучасні принципи зумовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу — цільового, сттшуляційно-мотиваційного, змістового, операцінно-діяльнісного, контрольно-регулювального й оцінно-результативного. Вони виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу.

Принцип спрямованості навчання на реалізацію мети освіти.

Цей принцип витікає з того, що навчання обумовлене потребами суспільства у всебічному і гармонійному розвитку особистості. В психології та педагогіці аргументовано доведена закономірна єдність навчання, розвитку і виховання. Звідси необхідно так проектувати завдання на кожному занятті, щоб в єдності реалізувались навчальна, розвивальна, виховна функції навчання.

Реалізація Гфинцитгу на практиці дозволяє:

1) за той самий час вирішувати ширше коло взаємопов’язаних завдань, чим підвищувати результативність навчального процесу;

2) підвищувати роль і значення цілепокладання в навчальному процесі, робити навчання більш цілеспрямованим.

Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації обирати найраціональніші поєднання завдань навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу.

До числа найважливіших освітніх завдань навчання сьогодні віднесено завдання оволодіння учнями системою наукових знань, загальнонавчальних і практичних умінь і навичок, специфічних для кожного навчального предмета; завдань розвитку — розвиток розумових здібностей і пам’яті, волі, емоцій особистості, її потреб, інтересів, здібностей; виховних завдань — формування наукового світогляду, моральної, трудової, естетичної, екологічної, фізичної та ін. культури.

Плануючи зміст, методи і форми організації навчання, учитель повинен забезпечити вирішення всього комплексу домінуючих завдань системи уроків з даної теми, а також конкретного уроку. При аналізі результатів навчання в полі його зору знаходиться не лише вирішення завдань формування знань і умінь, а й ефективність розвиваючих і виховних впливів проведеного уроку чи їх системи щодо даної теми. Таким чином, даний принцип через основні завдання опосередковано впливає на всі наступні компоненти процесу навчання.

Практична реалізація принципу здійснюється шляхом дотримання таких окремих правил навчання:

1. Ясне розуміння цілій і завдань майбутньої роботи — необхідна умова спрямованості та логіки навчання: покажіть їх учням, поясніть важливість і значення, розкрийте перспективи.

2. Навчайте так, щоб учень розумів, чому, що і як потрібно робити, і ніколи механічно не виконував навчальних дій, попередньо і глибоко їх не усвідомивши.

Принцип науковості. Принцип науковості є важливим принципом навчання в сучасній школі. У ст. 9 Закону України «Про освіту» стверджується, що «заклади освіти України незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер..». Принцип вимагає, щоб зміст освіти знайомив учнів з об’єктивними науковими фактами, поняттями, законами, теоріями всіх основних розділів відповідної навчальному предмету галузі науки; наближався до розкриття сучасних досягнень і перспектив розвитку в майбутньому. В основі принципу науковості лежить ряд важливих положень: світ можна пізнавати; людські знання, перевірені практикою, дають об’єктивну картину розвитку світу; наука в житті людини відіграє важливу роль, що зумовлює спрямованість шкільної освіти на засвоєння наукових знань; науковість навчання забезпечується передусім змістом шкільної освіти, строгим дотриманням принципів його формування; науковість навчання спричиняється реалізацією педагогами прийнятого змісту; науковість навчання, дієвість набутих знань залежить від відповідності навчальних планів і програм рівню соціального і науково-технічного прогресу, підкріплення набутих знань практикою, міжпредметних зв’язків.

Деякі правила реалізації даного принципу:

1. Реалізуючи принцип науковості, впроваджуйте у навчання найновіші досягнення педагогіки, психології, методики, передового педагогічного досвіду.

2. Розкрийте логіку навчального предмета, яка забезпечує з перших кроків його вивчення надійне підґрунтя для засвоєння нових наукових понять.

3. Систематично інформуйте своїх учнів про нові досягнення в науці, техніці, культурі, пов’язуйте їх з системою знань, яку в них формуєте.

4. Застосовуйте найновішу наукову термінологію, не користуйтесь старими термінами, будьте в курсі новітніх наукових досягнень зі свого предмета.

5. Розкривайте генезис наукового знання, ембріологію істини, послідовно реалізуйте вимоги історизму в навчанні.

6. У старших класах не обходьте спірних наукових проблем; якщо дозволяють умови, організуйте дискусію.

Принцип зв’язку теорії з практикою, з життям вимагає розуміння учнями значення теорії в житті, умілого застосування теоретичних знань для виконання практичних завдань, участі у вирішенні актуальних проблем сучасності.

Не в кількості знань полягає освіта, а в повному розумінні й майстерному застосуванні всього того, що знаєш.

А. Дістервег

Зв’язок теорії і практики складний і різнобічний. Виконуючи практичні завдання перед вивченням теоретичного матеріалу, учні переконуються в необхідності оволодіння певними знаннями, без яких неможливо вирішити поставлені завдання. Виконання практичних завдань в процесі вивчення теоретичних питань сприяє поглибленню знань, осмисленню суті явищ, які вивчаються. Виконання практичних завдань на основі засвоєння теоретичного матеріалу переконує учнів у достовірності засвоєного, формує переконання, уміння застосовувати теоретичні знання на практиці.

Принцип зв’язку навчання з життям передбачає постійне звернення педагога і учнів до новітніх досягнень науки, техніки, культури, мистецтва, проблем суспільного життя нашої країни і всього світу.

Практична реалізація принципу зв’язку навчання з життям заснована на дотриманні ряду правил. Серед них:

1. Не повинно бути жодного уроку, жодного заняття, на яких би учень не знав життєвого значення своєї роботи.

2. Проблемно-пошукові і дослідницькі завдання — кращий засіб зв’язку теорії з практикою, широко використовуйте їх в різному поєднанні.

3. У навчанні використовуйте матеріали і приклади із суспільно корисної праці учнів, їх дослідницької діяльності, праці в сучасних бізнес-структурах тощо.

4. Не забувайте, що суспільно корисна праця учнів повинна підпорядковуватися виховним, навчальним і розвиваючим завданням.

Принцип свідомості й активності

В основі даного принципу лежить цільова установка школи — необхідність підготовки свідомих і активних громадян держави; установлені наукою закономірні положення: справжню суть людської освіти складають глибоко і самостійно осмислені знання, набуті шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності; свідоме засвоєння знань учнями залежить від ряду умов і факторів: мотивів навчання, рівня і характеру пізнавальної активності учнів, організації навчально-пізнавального процесу і управління пізнавальною діяльністю учнів, застосованих учителем методів і засобів навчання тощо.

Деякі правила принципу:

1. Не забувайте, що головним є не предмет, який ви викладаєте, а особистість, яку ви формуєте. Вчіть так, щоб учень не був «додатком» до навчального предмета, а навпаки, суб’єктом його активного засвоєння.

2. На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Пам’ятайте, що сьогоднішній активний учень — завтрашній активний член суспільства.

3. Постійно вивчайте і використовуйте індивідуальні інтереси своїх учнів, розвивайте й спрямовуйте їх таким чином, щоб вони погоджувалися з особистими і суспільними проблемами.

4. Допомагайте учням оволодіти найпродуктивнішими методами навчально-пізнавальної діяльності, вчіть їх учитися.

5. Навчаючи, використовуйте всі види і форми пізнавальної діяльності, об’єднуйте аналіз з синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням, частіше застосовуйте аналогію.

Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу матеріалу, який вивчається, віковим особливостям і рівню підготовки учнів. Доступність навчання не означає його легкості 3 цим принципом в дидактиці пов’язується поступове, згідно з пізнавальними можливостями учнів, ускладнення змісту освіти й обсягу навчального матеріалу, яким необхідно оволодіти всім учням з кожного навчального предмета, ступеня теоретичної складності та глибини цього матеріалу. В 70-ті роки Л.В. Занков підкреслював, що навчання, залишаючись доступним, повинно вимагати серйозних зусиль. Лише це призводить до розвитку особистості. Найсуттєвішим для розвитку є те, що засвоєння певних відомостей у той самий час є надбанням учня, яке залишиться при ньому, і сходинкою, яка буде знищена в подальшій течії пізнавального процесу, щоб забезпечити перехід на вищу сходинку (Л.В. Занков).

Деякі правила доступного навчання:

1. Від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного (Я. А. Коменський).

2. Навчаючи, виходьте з рівня підготовки і розвитку учнів, учіть, спираючись на їх можливості. Враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.

3. Доступність, переконливість, емоційність залежать від легкості викладу і мови вчителя, тому чітко й однозначно формулюйте поняття, навчайте образно.

4. Не зловживайте довгими монологами; тонко відчувайте, що необхідно пояснити, а що учні зрозуміють самі.

5. Головну увагу приділяйте управлінню пізнавальною діяльністю учиш: поганий учитель повідомляє істину, залишаючи її недоступною для розуміння, хороший — вчить її знаходити, роблячи доступним процес знаходження.

Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використовується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття. Тому до наочних засобів належать і лабораторне обладнання, і статичні та динамічні навчальні посібники.

Наочні засоби поділяються на натуральні, зображальні, схематичні; аудіовізуальні (звуконаглядні) і словесно-образні (художні образи).

Використовувати наочність слід розумно. Переоцінка ролі наочності в навчанні може стримувати розвиток абстрактного мислення.

Деякі правила, що розкривають застосування наочності

1. Золоте правило навчаючих: усе, що лише можна, представляти для сприймання чуттями, а саме: видиме — сприйманню зором, почуте — слухом, запахи — нюхом, що підлягає смаку, — смаком, доступне відчуванню — шляхом дотику. (Я.А.Коменський).

2. Науково обгрунтовано застосовуйте сучасні засоби наочності: навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди, по-ліекранну проекцію та ін.; досконало володійте технічними засобами навчання, методикою їх використання.

3. Слід використовувати наочність не лише дня ілюстрації, а й у ролі самостійного джерела знань.

4. Застосовуючи наочні засоби, виховуйте учнівську увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до учіння.

Принцип систематичності і послідовності.

Принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формувались системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов’язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.

Реалізації принципу систематичності і послідовності сприяють сучасні програми із загальноосвітніх предметів, у яких передбачено розкриття внутрішньо предметних та міжпредметних зв’язків і формування системних знань про реальний світ.

Тільки система . дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комору, в якій таке безладдя, що сам господар нічого не знайде. К.Д. Ушинський

Деякі правила навчання, які реалізують принцип систематичності і послідовності:

1. Не допускайте порушення системи як у змісті, так і в способах навчання, а якщо система порушена, негайно ліквідуйте прогалини, щоб попередити неуспішність.

2 У кінці розділу, курсу обов’язково проводьте уроки узагальнення і систематизації.

3. Вимагайте від учнів засвоєння системи знань, умінь, навичок з кожного розділу і з усієї програми.

Все повинно здійснюватися так послідовно, щоб сьогоднішнє закріплювало вчорашнє і торувало шлях для завтрашнього (Я.А. Коменський).

Принцип міцності Даний принцип вимагає, щоб знання, уміння, навички, світоглядні та інші ідеї були осмислені, добре засвоєні й тривалий час трималися в пам’яті. Принцип рішуче відкидає схоластичне зазубрювання і механічне заучування матеріалу.

Реалізація принципу вимагає повного циклу навчально-пізнавальних дій учнів: первинного сприймання і осмислення навчального матеріалу, його наступного глибшого осмислення, запам’ятовування, застосування засвоєних знань на практиці, а також їх повторення і систематизації.

1. Ніщо не слід змушувати вивчати напам’ять, крім того, що добре сприйнято розумом (Я.А. Коменський).

2. Не слід повторювати вивчене за схемою безпосереднього вивчення: дайте можливість учням розглянути матеріал з різних сторін і точок зору.

3. Міцність запам’ятовування інформації, набута у формі логічних структур, вища міцності розрізнених знань; закріплювати необхідно знання, представлені логічно цілісними структурами.

4. Застосовуйте сучасні засоби та методи контролю, користуйтесь діагностичними засобами виявлення і виміру зрушень у розвиткові учнів.

5. Привчайте учнів контролювати процес і результати власної праці.

m.pidruchniki.com

Методи виховання: поняття, характеристика, основні завдання. Реферат

Поняття про методи виховання. Характеристика основних методів виховання. Основні завдання національного виховання

Методи виховання — це способи впливу вчителів на учнів, шляхи педагогічно доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення виховуваним рис нової людини.

Методи залежать від мети та змісту виховання. Методи виховання спрямовані на формування й удосконалення особистості, тому врахування рівня розвитку вихованців — важлива умова ефективного використання методів виховання, що залежать також від рівня зрілості колективу.

Використання того чи того методу виховання залежить і від конкретної педагогічної ситуації. Цікаві думки про методику постановки вимог висловив А. С. Макаренко: він не рекомендував ставити вимоги в тому разі, якщо вихователь не впевнений, що вихованці їх виконають.

Виховання характеризується всебічністю змісту та різноманітністю методів. По-різному планують, наприклад, фізичне й естетичне виховання учнів. Проте серед усього розмаїття методів є й такі, що мають значення для всього процесу виховання.

Методика виховання, за влучним зауваженням А. С. Макаренка, не терпить стереотипних рішень і навіть доброго шаблону. Творчий підхід до використання методів —обов’язкова умова успішного виховання. Можливість такого підходу багато в чому залежить від розв’язання теоретичних питань, зокрема класифікації методів виховання.

Класифікація методів виховання важлива у тому відношенні, що дає змогу яскравіше підкреслити специфічність того чи того методу, точніше визначити його призначення у виховному процесі.

До останнього часу методи виховання поділялися на дві основні групи:

  • методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів — привчання та вправи, наприклад гра, доручення, змагання;
  • методи формування свідомості — бесіди, диспути, лекції» обговорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.
  • Погляди та переконання формуються не тільки з допомогою слова вихователя, а й у процесі різноманітної діяльності. Тому у виховному процесі методи формування свідомості та організації діяльності виступають у поєднанні. Поділ їх на дві групи не відокремлює методи один від одного, а дає змогу лише підкреслити більшу спрямованість однієї групи методів на усвідомлення своєї поведінки, другої — на формування її звичних форм.

    Методи виховання спрямовані на зміну особистості в позитивний бік. Проте їх застосування веде не до безпосередніх змін особистості, а до виникнення у вихованців думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки. Ці методи виховання істотно відрізняються від методів навчання, застосування яких приводить до зростання й удосконалення знань, навичок та вмінь.

    У практиці виховання трапляються різні комбінації цих методів у виховному процесі. Поєднання різних методів є однією з важливих умов впливу виховання на різні сторони особистості дітей.

    Деякі серед перелічених методів можуть виступати в процесі виховання то як метод, то як засіб виховання. Це можна сказати насамперед про гру, трудову діяльність, роботу з книжкою, газетою. Динамічність, рухливість понять пояснюється складністю самого процесу виховання.

    Привчання і вправи

    Метод навчання передбачає певну, до деталей продуману організацію життя учнів, їхньої праці, відпочинку та залучення школярів до виконання норм і правил, щоб сформувати звичні норми поведінки.

    Привчання особливо в початкових класах розпочинається показу взірця поведінки самим учителем, через демонстрування картин, читання яскравого оповідання.

    Важливим моментом привчання слід вважати створення в дітей позитивного ставлення до тої чи тої форми поведінки, якого досягають наочністю, образністю, емоційним ставленням самого вчителя до того, що він дає дітям.

    Метод привчання може варіюватися залежно від віку та умов виховання. Не завжди доцільно, наприклад, відкрито ставити перед дітьми завдання оволодіти якимось способом поведінки. Вихователь може дати дитині певне доручення (чергування в класі, нагляд за дотриманням чистоти), і в ході його виконання вихованець оволодіває необхідними нормами поведінки.

    Важливе місце у вихованні посідають різні вправи. Вони як — найбезпосередніше пов’язані з привчанням. У навчальній роботі вправи використовують, щоб сформувати в учнів уміння і навички. У деяких випадках вправи у вихованні виконують ту саму роль.

    Роль прикладу у вихованні

    Великий вплив на дітей справляє повсякденна поведінка дорослих, їхній приклад. Сила впливу прикладу на молодших школярів ґрунтується на нахилі дітей до наслідування. Не маючи достатніх знань, переконань і життєвого досвіду, діти дуже уважно приглядаються до поведінки довколишніх людей. Цю схильність педагоги помітили порівняно давно. Ще Я. А. Коменський відзначав, що маленькі діти вчаться раніше наслідувати, ніж пізнавати.

    Сила впливу прикладу полягає і в тому, що довколишні не нав’язують дітям своїх поглядів, вчинків, діти самі помічають їх, вони привертають їхню увагу і сприймаються дітьми як взірець поведінки.

    Отже, виховний вплив прикладу, пов’язаний не тільки з тим, Що учні спостерігають у житті, вивчають, а й з організацією їхньої різноманітної діяльності.

    Гра

    За влучним висловом А. С. Макаренка, гра для дитини має «те саме значення, яке в Дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі». Чим менші діти, тим більше значення в їхній діяльності має гра. Учитель, що недооцінює роль гри у вихованні молодших школярів, не зможе домогтися великих успіхів у своїй праці.

    Важливою умовою впливу гри на вихованців він вважав активну участь самих дітей не тільки в проведенні ігор, а й у створенні їх, не применшуючи й ролі педагога в організації гри. Педагог, на його думку, завжди повинен уявляти собі мету гри, яку він провадить, і йти саме до цієї мети.

    Доручення. З перших днів навчання учитель намагається залучити дітей у різноманітну діяльність колективу, даючи доручення. 3а своїм характером доручення можуть бути епізодичними і постійними. Основна функція доручень — забезпечити набування дітьми досвіду виконання громадських обов’язків.

    Важливе значення має і створення позитивного ставлення до доручення. Це стає можливим за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей (інтересів, нахилів) учня.

    Змагання. Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у різних видах діяльності (праці, громадській роботі) і передбачає рівняння на передових допомогу відсталим і на цій основі досягнення колективом вищих показників у своїй роботі.

    Однією з умов дієвості змагання є вміння викликати в дітей бажання брати в ньому участь. Окремі види змагань можна їм і запропонувати. В такому випадку треба вміло організувати дітей на участь у змаганні.

    Важливо також, щоб перед сторонами у змаганні висувалися щораз нові привабливі цілі, умови мають бути доступними, оформлення змагання — барвистим.

    Дієвість змагання підвищується, якщо його підсумки підводять регулярно.

    Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.

    Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні. Тому до використання заохочення і покарання вдаються не завжди.

    Слід мати на увазі, що заохочення і покарання зачіпають усю особистість дітей, які глибоко їх переживають. Тому використання заохочень і покарань становить для вихователів певні утруднення.

    Заохочення спрямоване на вдосконалення дитини. Відзначаючи успіхи в діяльності і поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше. Тому форми заохочення мають бути максимально рухливими, динамічними. З цієї точки зору слід критично поставитися до деяких форм заохочень. Покарання — захід впливу на вихованців чи дитячий колектив за певний вчинок. Ставлення до покарань у педагогіці досить суперечливе. Прибічники авторитарної педагогіки виступали за широке застосування покарань, включаючи тілесні. Вони вважали покарання не стільки засобом виховання, скільки засобом керування дітьми. Послідовники теорії вільного виховання відкидали будь-які покарання.

    Прагнення увільнити дітей від покарань мало під собою певні підстави, бо покарання завжди тягне за собою переживання вихованця. У цьому прагненні був і протест проти насильства над дитиною. Значною мірою під впливом теорії вільного виховання в перші роки роботи радянської школи покарання було цілковито виключено з арсеналу засобів впливу на дітей.

    Важливою формою покарання є обмеження в правах: переведення з одного класу в інший, з однієї школи в іншу і як крайній захід — виключення із школи.

    Можна застосувати і таку форму покарань, як зміна ставлення до вихованця з боку вчителя чи класного колективу. Вона доцільна в тому разі, коли учень дорожить добрим ставленням до нього з боку вихователя і товаришів. Не рекомендується карати учнів працею.

    Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі «Освіта» (Україна XXI ст.), мусить об’єднати національне виховання, яке має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування виховання:

    • формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
    • забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;
    • формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
    • прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх етносів, що населяють Україну;
    • утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюбності, інших доброчинностей;
    • формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
    • формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
    • Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета — розробка концепцій національної школи, національної системи виховання, піднесення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.

      Використана література

      1. Баранов С.П. Педагогика. — М. Просвещение, 1987. — 368 с.

      2. Дроб‘язко П. Українська національна школа: витоки і сучасність. — К.: Академія. — 1997. — 181с.

      3. Концепція національного виховання // Освіта, 1996. — 7 серпня.

      4. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Сергійчук 3.0. Основи національного виховання. — К.: ІСДО, 1993.-152с.

      5. Легенький Г.И. Цель и способы воспитания. — М.: Педагогика, 1990.

      6. Савін М. В. Педагогіка. — К.: Вища школа. — 1980. — 309с.

      7. Українська національна система виховання: Концепція. — К.: Либідь, 1991.

      osvita.ua

      Смотрите так же:

      • Пуэ 8 правила устройства электроустановок ПУЭ: правила устройства электроустановок Предисловие Правила устройства электроустановок (ПУЭ) седьмого издания в связи с длительным сроком переработки (не менее двух лет) будет выпускаться и вводиться в действие отдельными разделами и главами по мере завершения работ по их пересмотру, […]
      • Приказ мо рф no 1800 дсп Приказ Министра обороны РФ от 7 апреля 2015 г. № 185 “Об утверждении Порядка и условий приема в образовательные организации высшего образования, находящиеся в ведении Министерства обороны Российской Федерации” В соответствии с пунктом 1 части 10 статьи 81 Федерального закона от 29 […]
      • Особенности трудовых пенсий Трудовая пенсия по старости: особенности назначения и начисления Условия назначения трудовой пенсии по старости Обязательное соблюдение двух условий 1. Достижение общеустановленного пенсионного возраста Законодательством предусмотрена возможность досрочного выхода на пенсию. Например, […]
      • Приказы об итогах участия в конкурсе Отдел образования Администрации Ики-Бурульского РМО Республики Калмыкия Приказ об итогах конкурса Отдел образования администрации Ики-Бурульского РМО РК от 24 марта 2017 г. п.Ики-Бурул Об итогах муниципального этапа республиканского конкурса чтецов, посвященного 95-летию со дня рождения […]
      • Правила пож безпеки Правила пож безпеки ПРАВИЛА ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ ЗМІСТ 4.1. Утримання території 4.2. Утримання будівель, приміщень та споруд 4.3. Утримання евакуаційних шляхів і виходів 5.1. Електроустановки 5.2. Опалення 5.3. Вентиляція і кондиціонування 5.4. Каналізація 5.5. Газове обладнання […]
      • Из чего формируется страховая пенсия ЧТО ВАЖНО ЗНАТЬ О НОВОМ ЗАКОНОПРОЕКТЕ О ПЕНСИЯХ ознакомиться с инфографикой скачать лифлет (88,5 кб) В системе обязательного пенсионного страхования у работающих граждан формируются страховые пенсии и пенсионные накопления. Страховые пенсии бывают трех видов: по старости, по […]
      • Вакансии ростов с проживанием Вакансии ростов с проживанием Теплые беседы • Ростов-на-Дону Управляющий Теплые беседы • Советский район Рабочий на картонный завод "Национальный Центр Занятости" • Батайск Старшая медсестра в пансионат (с проживанием) Гросс/год: 45 000 руб. Разнорабочий в теплицу (с […]
      • Срок рассмотрения претензии зпп Срок рассмотрения претензий к качеству услуг связи предложили сократить вшестеро Срок рассмотрения претензий к качеству услуг связи, возможно, будет сокращен с 60 до 10 дней. Депутат Олег Михеев внес в Госдуму законопроект № 517906-6 "О внесении изменений в часть седьмую статьи 55 […]